 |
Українська Автокефальна Православна Церква Покрови Пресвятої Богородиці м.Дрогобич |
 |
23:01:06 КРІЗЬ ПРИЗМУ ЧАСУ | |
«Не бійся, маленька черідко, Господь з тобою».  Саме ці слова із Святого Письма найчастіше любив повторювати світлої пам'яті Патріарх Димитрій у найскладніші хвилини буття нашої Церкви. А їх було чимало: з 1989 по 2000 роки Владика чи не найбільше із усіх випив гіркої води, і тільки за те, що був непохитним у своїх поглядах. Він знав, що його опора - не хороші стосунки й фінансова могутність «сильних світу цього», а щира молитва та любов вірної пастви.«Тихо відійшов, утомлений тяжкою ношею, глава Церкви, яка сама собі будує фундамент і сама собі відтворює добре ім'я». Перечитуючи ці слова, висловлені Євгеном Сверстюком, не раз думкою переношуся у 2000 рік - рік радості і смутку. Він відійшов від світу цього у рік святкування другого тисячоліття Різдва Христового. Відслужив останню Різдвяну Літургію. Це для нього була найбільша урочистість, він мріяв дочекатися цього. І ось 25 лютого по світу пролетіла сумна звістка - перестало битися серце Патріярха Димитрія. Пізніше в київській пресі написали: «Смерть Патріярха - це велика втрата для церкви, а смерть Владики Димитрія для УАПЦ - це подвійна: відійшов Патріярх і ідеолог відродження та творення автокефалії на Україні». Для львівської громади це був ще більший смуток: відійшов живий символ священика-українця, якого знали і поважали всі в місті, відійшов творець та дослідник іконопису і церковного співу, людина, яка знала свій корінь і поважала інших за це. Будучи ще священиком, він вибрав чітку лінію: бути ревним пастирем, берегти обряд і звичай, мову та показувати надбання нашого народу іншим. Микола Босак, який був келійником при Владиці у Києві, раз описав гарну історію із життя тоді ще отця Володимира Яреми. «Якось до Львова приїхала група релігійних діячів із Франції. Провести для них екскурсію попросили отця Ярему. Він показав церкви, площу Ринок, Високий замок, а потім самовільно змінив маршрут і повіз гостей до Шевченкового гаю, в музей народної архітектури. Французи були вражені побаченим. Вони сказали, що якби на всю свою країну була б хоч одна така давня дерев'яна церква, то вони б зробили над нею скляний купол і не дали б впасти жодній дощовій краплині.  Впродовж багатьох років християнська любов, доброчесність пастирського служіння та український спектр діяльності заліг в серця не одного українця. Саме простотою та монашим аскетизмом він притягував до себе людей. Патріярх Димитрій був пристрасним шанувальником і знавцем церковного мистецтва. Але головним у його житті було служіння церкві. Він глибоко переживав розкол у православ'ї, вважав мало не за ганьбу ту обставину, що церква, яка має бути єдиною, керується трьома предстоятелями, зокрема двома патріархами. Він розповідав, як одного разу був запрошений до високої президії на якесь свято в оперному театрі. Сівши і оглянувшись, він побачив за столом президії ще одного патріарха. Від сорому Владика Димитрій непомітно зняв і сховав свій патріарший кукіль (головний патріарший убір), щоб на зборах не демонструвати сумний стан православ'я на Україні. Маючи 83 роки, Патріарх відвідував усі єпархії в Україні, регулярно служив Божественні літургії. Багато гарних спогадів у нього збереглося від Дніпропетровщини, Харківщини, Вінниччини та Хмельниччини, де, окрім Львівської, Тернопільської та Івано-Франківської областей, було найбільше візитацій громад. Особливо він згадував про громади таких населених пунктів: Апостолове та Солоне на Січеславщині, Летичів, Підволочиськ, Чортківта Кременець, Вінниця та Жмеринка, Рівне, Здолбунів та Луцьк... Усіх, хто знав, а особливо працював із Владикою, вражала його енергійність, готовність на будь-які труди і незручності заради церковних справ. Так, не маючи резиденції в Києві й живучи у Львові, він брав активну участь у всіх столичних заходах, де мав бути присутнім. У 1996 році УАПЦ мала ж стільки парафій, скільки мала і УПЦ-КП, проте Патріярх Димитрій не мав своєї власної машини, їздив метро і тролейбусом, жив на дев'ятому поверсі на Теремках у Києві... Дивовижний кар'єризм, чи не так? Адже в останньому дуже часто його звинувачували.  Проходячи вулицею Личаківською у Львові, згадую роки життя отця Яреми, його пориви до творення церковного життя та згуртування громади і всієї Церкви, туга огортає серце. 25 лютого, знову зійдемося до церкви Петра і Павла у м. Львові, де похоронений Патріярх Димитрій (в миру о. Володимир) Ярема, що понад ЗО років віддав їй свого служіння, і разом складемо молитву за спокій його душі. Юрій ФЕДІВ Джерело: Церковний календар 2010 року УАПЦ Львівівської єпархії. | |
| Переглядів: 213 | Додав: admin | Теги: | |
| Всього коментарів: 0 | |
УАПЦ Покрови Пресвятої Богородиці | 
