Саме ці слова із Святого Письма найчастіше любив повторювати світлої пам'яті Патріарх Димитрій у найскладніші хвилини буття нашої Церкви. А їх було чимало: з 1989 по 2000 роки Владика чи не найбільше із усіх випив гіркої води, і тільки за те, що був непохитним у своїх поглядах. Він знав, що його опора - не хороші стосунки й фінансова могутність «сильних світу цього», а щира молитва та любов вірної пастви.
«Тихо відійшов, утомлений тяжкою ношею, глава Церкви, яка сама собі будує фундамент і сама собі відтворює добре ім'я». Перечитуючи ці слова, висловлені Євгеном Сверстюком, не раз думкою переношуся у 2000 рік - рік радості і смутку. Він відійшов від світу цього у рік святкування другого тисячоліття Різдва Христового. Відслужив останню Різдвяну Літургію. Це для нього була найбільша урочистість, він мріяв дочекатися цього. І ось 25 лютого по світу пролетіла сумна звістка - перестало битися серце Патріярха Димитрія. Пізніше в київській пресі написали: «Смерть Патріярха - це велика втрата для церкви, а смерть Владики Димитрія для УАПЦ - це подвійна: відійшов Патріярх і ідеолог відродження та творення автокефалії на Україні». Для львівської громади це був ще більший смуток: відій... Читати далі »
